ульт ≥кони (в≥д греч. eikon - зображенн¤, образ) зародивс¤ в 2 в. ≥ розцв≥в в 4 в.; ¤кнайдавн≥ш≥ ≥кони, що збереглис¤, в≥днос¤тьс¤ до 6 в. ≤кону потр≥бно розгл¤дати не ¤к тотожне Ѕожеству зображенн¤, на в≥дм≥ну в≥д дохристи¤нських ≥дол≥в, але ¤к символ, що дозвол¤Ї духовне залученн¤ до Ђориг≥налуї (архет≥пу), тобто проникненн¤ в св≥т надприродний через предмет матер≥ального св≥ту. ≤кони виконувалис¤ спочатку в техн≥ц≥ енкаустики (восковому живопису), пот≥м темперою ≥ в окремих випадках мозањкою, а п≥зн≥ше (в основному з 18 в.), масл¤ним живописом. ќсобливо широкого поширенн¤ ≥кона набула у ¬≥зант≥њ; самобутн≥ школи ≥конопису виникали в коптському ™гипт≥ ≥ ≈ф≥оп≥њ, в п≥вденно-слов'¤нських крањнах, в √руз≥њ. —правжню художню ¤скрав≥сть ≥ своЇр≥дн≥сть придбала староруська ≥кона.

 

Ќа п≥дстав≥ археолог≥чних розкопок встановлено, що робота фарбами була в≥дома в —тародавн≥й –ус≥ ще до ухваленн¤ христи¤нства. ѕро це, зокрема, св≥дчить знах≥дка товкача дл¤ розтиранн¤ фарб, ви¤вленого в розкопц≥ на м≥сц≥ стародавнього городища —аранська, там, де п≥зн≥ше було засновано м≥сто –остов ¬еликий. јле технолог≥¤ живопиши ≥ що пов'¤зують, на ¤ких затирали тод≥ фарби, поки не в≥дом≥. ѕри археолог≥чних розкопках стародавнього  иЇва в 1938 роц≥ було ви¤влено житло-майстерню художника, ¤ке в≥днос¤ть до IX-XIII стол≥тт¤м, що згор≥ло ≥ обрушилос¤, ймов≥рно, при пожеж≥ ≥ розграбуванн≥ м≥ста. ” майстерн≥ знайдено 14 невеликих горщик≥в з фарбами, ≥нструменти дл¤ обробки дерева, а також бракован≥, обламан≥ вироби з янтару ≥ м≥дна судина. ¬се це св≥дчить про те, що тут жив ≥ працював художник. ¬≥н сам вит≥сував дошки п≥д ≥кони, готував фарби, склад ¤ких визначений анал≥зами (б≥лила свинцев≥, охра та ≥нш≥). ” м≥дн≥й судин≥ ≥конописець, веро¤тно*, витримував рослинне масло, ¤к це робили вс≥ середньов≥чн≥ художники

 

« рукописних повчань дл¤ художник≥в-≥конописц≥в п≥зн≥шого часу (XVII-XIX стол≥ть) нам в≥домо, що у витриманому масл≥, сильно нагр≥тому (250-325∞), розпускали (плавили) янтар ≥ отримували янтарну ол≥фу, створюючу тверду, трудноразм¤гчаЇмую пл≥вку. ѕ≥дтвердженн¤ старовини янтарноњ ол≥фи дали археолог≥чн≥ розкопки. ”ламки вироб≥в з янтару ≥ його шматочки ви¤влен≥ в Ќовгород≥ в 1973-1977 роках, коли там була в≥дкрита ≥ вивчена багата садиба, в ¤к≥й в к≥нц≥ XII стол≥тт¤ знаходилас¤ майстерн¤ художника ќл≥се¤ √речина. ” майстерн≥ знайден≥ дерев'¤н≥ дощечки з ковчегами, приготован≥ дл¤ писанн¤ ≥кон, фрагменти оклад≥в, у велик≥й к≥лькост≥ керам≥чн≥ чашки дл¤ фарб, маленьк≥ скл¤н≥ судини, шматочки р≥знокол≥рних фарб, золота, ср≥бна ≥ бронзова фольга, смальта, в≥ск. ≤кона складаЇтьс¤ з чотирьох-п'¤ти шар≥в, розташованих в наступному пор¤дку: основа, грунт, барвистий шар, захисний шар. ≤кона може мати оклад з метал≥в або ¤ких-небудь ≥нших матер≥ал≥в.

 

ѕерший шар - основа; найчаст≥ше це дерев'¤на дошка з наклеЇною на нењ тканиною, званою паволокою. ≤нод≥ дошка буваЇ без паволоки. ƒуже р≥дко основу п≥д твори жовтковоњ темпери виготовл¤ли т≥льки з полотна.

 

ƒругий шар - грунт. якщо ≥кона написана в п≥зн≥й манер≥, що поЇднуЇ темперу з фарбами на тих, що ≥нших пов'¤зують (переважно масл¤них), ≥ шари грунтовки мають забарвленн¤ (використан≥ кольоров≥ п≥гменти, а не традиц≥йн≥ м≥в або г≥пс), то його так ≥ називають - Ђгрунтї. јле в жовтков≥й темпер≥, що переважала в ≥конопис≥, грунт завжди б≥лий. “акий вид грунту називаЇтьс¤ левкасом.

“рет≥й шар - барвистий. Ѕарвистий шар складаЇтьс¤ з р≥зних фарб посл≥довно нанесених на грунт. ÷е най≥стотн≥ша частина твору живопиши, оск≥льки саме за допомогою фарб створюЇтьс¤ зображенн¤. „етвертий - захисний (або покривний) шар з ол≥фи або масл¤ного лаку. ƒуже р≥дко ¤к матер≥ал дл¤ захисного шару використовували б≥лок кур¤чого ¤йц¤ (на б≥лоруських ≥ украњнських ≥конах). ¬ даний час нер≥дко використовують смол¤н≥ лаки.

 

ќклади дл¤ ≥кон виготовл¤лис¤ окремо ≥ закр≥плювалис¤ на них цв¤хами. ¬они бувають з метал≥в, тканин з шитт¤м ≥ нав≥ть р≥зьблен≥ дерев'¤н≥, покрит≥ левкасом ≥ позолотою. «акривали окладами не всю живописну поверхню, а переважно н≥мби (в≥нц≥), фон ≥ пол¤ ≥кони ≥ р≥дше - майже всю њњ поверхню за вин¤тком зображень гол≥в (лиць), рук ≥ н≥г. ¬продовж багатьох стор≥ч на –ус≥ писали в техн≥ц≥ жовтковоњ темпери; зараз використовують терм≥ни Ђ¤Їчна темпераї, або просто Ђтемпераї. “емпера (в≥д ≥тал≥йського Ђtemperareї - зм≥шувати фарби) - живопис фарбами, в ¤к≥й пов'¤зуючою речовиною Ї найчаст≥ше емульс≥¤ з води ≥ ¤Їчного жовтка, р≥дше - з розведеного на вод≥ рослинного або тваринного клею з додаванн¤м масла або масл¤ного лаку.  ол≥р ≥ тон в творах, написаних темперою, волод≥ють незр≥вн¤нно б≥льшою ст≥йк≥стю до зовн≥шн≥х д≥й ≥ збер≥гають первинну св≥ж≥сть значно довше в пор≥вн¤нн≥ з фарбами масл¤ного живопису

 

“ехн≥ка жовтковоњ темпери прийшла до –ос≥њ з ¬≥зант≥њ в к≥нц≥ X стол≥тт¤ разом з мистецтвом ≥конопису. –ос≥йськ≥ художники-≥конописц≥ аж до к≥нц¤ XIX стол≥тт¤, кажучи про процес зм≥шенн¤ п≥гменту з тим, що пов'¤зуЇ, вживали вираз Ђтерти фарбиї, або Ђрозчин¤ти фарбиї. ј сам≥ фарби ≥менувалис¤ Ђтвореним≥ї. « початку XX стол≥тт¤ твореним≥ стали називати т≥льки фарби з порошк≥в золота або ср≥бла, зм≥шаних з тим, що пов'¤зуЇ (твореноЇ золото, твореноЇ ср≥бло). –ешта фарб називала просто темперами. ” кожному староруському храм≥ ≥конам були в≥дведен≥ певн≥ д≥л¤нки ст≥н ≥ ≥нш≥ частини ≥нтер'Їру. ќдн≥ ≥кони призначалис¤ дл¤ ≥коностасу, ≥нш≥ - дл¤ прим≥щенн¤ у нижн≥х частин стовп≥в ≥ ст≥н, трет≥ - дл¤ тимчасового розм≥щенн¤ в центр≥ храму (на п≥дставц≥ - аналоњ) в певн≥ св¤тков≥ дн≥. –озм≥ри ≥кон, њх тематика обумовлен≥ њх культовою функц≥Їю. ¬иготовл¤ли ≥кони ≥ дл¤ житла, њх пом≥щали зазвичай в передньому або червоному (тобто найкрасив≥шому) кутку будинку. Ѕудинков≥ ≥кони, ¤к правило, мають менш≥ розм≥ри, чим ≥коностаси ≥ киотниЇ (тобто ≥кони, ¤к≥ ставили або п≥дв≥шували в храмах в спец≥альних великих коробах - к≥отах). јналойн≥ ≥кони по сюжетах ≥ розм≥рах найчаст≥ше сп≥впадають з будинковими ≥конами.

 

Ѕ≥льш≥сть ≥кон, що збер≥гаютьс¤ в музе¤х, поход¤ть з храмових ≥коностас≥в. ≤коностас складаЇтьс¤ з дек≥лькох лав ≥кон, розташованих в певному пор¤дку ≥ закр≥плених на спец≥альному каркас≥; глуха ст≥на ≥коностасу в≥докремлюЇ в≥втарний прост≥р в≥д основноњ частини храму. « художньоњ точки зору ≥коностас Ї одночасно ≥ малу арх≥тектурну форму в ≥нтер'Їр≥ церкви, ≥ ц≥л≥сний ансамбль станкових твор≥в живопиши, об'Їднаних на основ≥ Їдиноњ духовно-естетичноњ ≥ ≥конограф≥чноњ системи. ” кожен р¤д ≥коностасу входить значна к≥льк≥сть ≥кон (до 12-15, ≥нод≥ нав≥ть б≥льше). ” XVIII-XIX стол≥тт¤х ≥коностаси нер≥дко перебудовували, при цьому де¤к≥ стар≥ ≥кони зам≥нювали новими. “ому в ≥коностасах, що д≥йшли до нас, ¤к правило, знаход¤тьс¤ р≥зночасн≥ твори живопиши.

 

¬исок≥ ≥коностаси - це типово рос≥йське ¤вище. ¬≥зант≥¤, зв≥дки бере св≥й початок староруське мистецтво, не знала високих ≥коностас≥в. –ос≥йський ≥коностас формувавс¤ поступово; у н≥м зб≥льшувалос¤ число ≥кон ≥ р¤д≥в, зм≥нювалис¤ його несуч≥ конструкц≥њ, ускладнювавс¤ декор. Ђ” домонгольськоЇ час ще не ≥снувало високих ≥коностас≥в, ¤к≥ з'¤вилис¤ не ран≥ше XV стол≥тт¤. ѓх зам≥нювали мармуров≥ або дерев'¤н≥ перешкоди, що складалис¤ з колонок-стовпчик≥в з низькими парапетами, що знаходилис¤ м≥ж ними, ≥ арх≥трава, що покоњвс¤ на колонках. ” центр≥ пом≥щавс¤ дверний отв≥р, що в≥в у в≥втар (так зван≥ царськ≥ брами, або двер≥). якщо грунтуватис¤ на в≥зант≥йських паралел¤х, то ≥кони в цей ранн≥й час ще не розм≥щувалис¤ м≥ж колонками на парапетах. ѓх або ставили уздовж ст≥н (наст≥нн≥ ≥кони), або укр≥плювали на сх≥дних подкупольних стовпах (настолпниЇ ≥кони), або пом≥щали в к≥оти (тод≥ вони нер≥дко були двосторонн≥ми), що окремо сто¤ли, або ставили на арх≥трав≥ (дЇњсус). ƒек≥лька р¤д≥в ≥кон, ¤к в п≥зн≥ших ≥коностасах, в цей час ще не ≥снували. ћайже вс≥ ранн≥ рос≥йськ≥ ≥кони, ¤к≥ до нас д≥йшли, не мають пр¤мого в≥дношенн¤ до в≥втарноњ перешкоди ≥, ¤кщо судити за њх великими розм≥рами, були, швидше за все, або настенним≥, або настолпним≥ образамиї (Ћазарев в.Ќ. –ос≥йський ≥конопис в≥д виток≥в до початку XVI стол≥тт¤. ћ., 1983, з. 32).

 

¬≥втарн≥ перешкоди були кам'¤н≥ або дерев'¤н≥.  ам'¤н≥ перешкоди збереглис¤ до наших дн≥в в де¤ких стародавн≥х (VIII-XIII вв.) храмах √руз≥њ ≥ ¬≥рмен≥њ, а також крањн Ѕалканського п≥вострова. ÷≥ кам'¤н≥ перешкоди були невисок≥ (нижче за людське зростанн¤) ст≥нки з отворами вход≥в у в≥втарне прим≥щенн¤. Ќа цих ст≥нках сто¤ли колонки, що п≥дтримували горизонтальний брус - арх≥трав. Ќа арх≥трав≥ встановлювали ≥кони ’риста ≥ звернених до нього в молитовному предсто¤н≥њ Ѕогоматер≥ (зл≥ва в≥д гл¤дача) ≥ ≤оанна ѕредтечи (справа). ≤нод≥ вс≥ три зображенн¤ пом≥щали на одн≥й дошц≥; нер≥дко зам≥сть образ≥в Ѕогоматер≥ ≥ ѕередв≥сника по сторонах ’риста писали архангел≥в. ¬≥д XII стол≥тт¤ збереглис¤ дв≥ так≥ ≥кони - одна з ≈ммануњлом, тобто ’ристом в дит¤чому в≥ц≥ ≥ двома ангелами по сторонах, ≥ ≥нша - поширен≥шого типу - ≥з зображенн¤м ’риста в зр≥лому в≥ц≥, Ѕогоматер≥ ≥ ѕередв≥сники.

 

ѕоступово до них почали додавати ≥кони ≥з зображенн¤ми апостол≥в. ÷ей р¤д ≥кон у ¬≥зант≥њ стали називати дЇњсисом (в≥д грецького ЂдЇњсисї - молен≥Ї), а на –ус≥ - дЇњсусом (по сп≥взвуччю з ≥м'¤м ≤сус). ¬низу п≥д арх≥травом п≥зн≥ше почали пом≥щати ≥кони ≥з зображенн¤ми м≥сцево шанованих св¤тих або Ївангельських сюжет≥в, ¤ким був присв¤чений храм, так зван≥ храмов≥ ≥кони. ÷ей нижн≥й р¤д ≥кон придбали загальну назву м≥сцевого р¤ду, або просто м≥сцевих ≥кон. ” центр≥ р¤ду завжди знаход¤тьс¤ царськ≥ брами, а по сторонах в≥д них - ≥кони ≥з зображенн¤ми Ѕогоматер≥ з немовл¤м (зл≥ва в≥д брам) ≥ ’риста (справа). ѕрав≥ше за ≥кону —паса завжди ставитьс¤ рамова¤ ≥кона.  р≥м вказаних ≥кон в м≥сцевому р¤ду пом≥щалис¤ також найб≥льш шаноблив≥ образи, так≥, ¤к Ђ“р≥йц¤ї, Ђѕро тебе рад≥Її, Ђѕокрив Ѕогоматер≥ї, перше Ђѕречисте Ѕогоматер≥ї або ≥кони особливо прославлених св¤тих.

 

«м≥на форми в≥втарноњ перешкоди, перетворенн¤ њњ на суц≥льну ст≥ну з лав ≥кон складалос¤ поступово, прот¤гом дек≥лькох стол≥ть. ƒо цих п≥р не в≥дтворена ц≥л≥сна картина формуванн¤ ≥коностасу. ѕроте встановлено, що до к≥нц¤ XIV стол≥тт¤ над дЇњсусом вже ≥снували св¤тковий р¤д ≥кон. ƒе¤к≥ етапи складанн¤ ≥ розширенн¤ складу ≥коностасу вдалос¤, зокрема, просл≥дкувати на приклад≥ головного ≥коностасу новгородського —оф≥йського собору. “ак, число ≥кон дЇњсусного чину тут виросло в≥д п'¤ти в 1438 роц≥ до тринадц¤ти в 1509 роц≥. ƒо центральних ≥кон (¬седержитель, Ѕогомат≥р, ѕередв≥сник ≥ два архангели) додали ще в≥с≥м ≥кон (апостоли ѕетро ≥ ѕавло, св¤тител≥ ¬асиль ¬еликий, ≤оанн «латоуст, √ригор≥й Ѕогослов, ћикола ћ≥рл≥кийськ≥й ≥ два великомученики - √еорг≥й ≥ ƒ≥м≥тр≥й). —в¤тковий р¤д в 1341 роц≥ складавс¤ з дванадц¤ти сюжет≥в, а в 1509 роц≥ њх стало двадц¤ть чотири. ” ≥нших храмах залежно в≥д розм≥р≥в ≥нтер'Їру к≥льк≥сть ≥кон дЇњсусного р¤ду могла бути б≥льше або менше.

 

” повноф≥гурних дЇњсусах майбутн≥ ’ристу ф≥гури завжди зображалис¤ в зростанн¤, причому самого ’риста писали таким, що сидить на престол≥ (трон≥). ‘≥гуру ’риста пом≥щали або на гладкому фон≥ (найб≥льш характерний дл¤ новгородського ≥конопису) або на фон≥ ≥з зображенн¤м Ђсил небеснихї - херувим≥в, серафим≥в ≥ ≥нших (тип, поширений в мистецтв≥ ћосковськоњ –ус≥). ÷ей ≥конограф≥чний вар≥ант представл¤Ї ’риста таким, що сидить на ¤к би прозорому престол≥, через ¤кий видно сфери с¤йв небесноњ слави з херувимами, серафимами ≥ ≥ншими Ђсилами небеснимиї. —¤йво часто буваЇ мигдалепод≥бноњ форми ≥ тому називаЇтьс¤ зазвичай мандорлой (у переклад≥ з ≥тал≥йського - мигдалина). ћандорла перетинаЇтьс¤ чотириконечною з≥ркою, в кутках ¤коњ пом≥щен≥ зображенн¤ чотирьох Ївангел≥ст≥в - ћатв≥¤, ћарка, Ћуки ≥ ≤оанна або њх символи - ангел, лев, телець ≥ орел. Ћ≥вою рукою ’ристос завжди тримаЇ ™вангел≥Ї або закрите або ж розкрите, на листах ¤кого написаний ¤кий-небудь текст з ™вангел≥¤.

 

« XIV стол≥тт¤ в рос≥йських ≥коностасах з'¤вл¤Їтьс¤ св¤тковий р¤д, ¤кий спочатку пом≥щали над дЇњсусним пор¤д, а п≥зн≥ше (з XVII-XVIII стол≥ть) - п≥д дЇњсусом. ќсновн≥ сюжети цього р¤ду - дванадц¤ть найб≥льш шанованих св¤т церковного календар¤, що в≥дзначають в≥хи Ївангельськоњ ≥стор≥њ. Ђ—в¤та зазвичай розташовували в наступному пор¤дку (зл≥ва направо): Ђ–≥здво Ѕогородиц≥ї, Ђ¬веденн¤ в храмї, ЂЅлагов≥щенн¤ї, Ђ–≥здво ’ристовеї, Ђ—ретен≥Її, Ђ’рещенн¤ї, Ђѕеретворенн¤ї, Ђ¬х≥д до ™русалимуї, Ђѕ≥днеслої, Ђ“р≥йц¤ї, перше Ђѕречисте Ѕогоматер≥ї, Ђ—порудженн¤ хрестаї. ƒодатково до цих дванадц¤ти, або, ¤к говорили за старих час≥в, двунадес¤тим, св¤там (а ≥нод≥ ≥ натом≥сть де¤ких з них) в цей р¤д включали ≥кони на ≥нш≥ Ївангельськ≥ теми. Ќайчаст≥ше це були Ђ«≥шест¤ —в¤того ƒуху на апостол≥вї (≥накше зване Ђѕ'¤тидес¤тникомї), Ђѕокривї, ЂЌед≥л¤ ’ристова - «≥шест¤ в пеклої, Ђѕреполовен≥Ї ѕ'¤тидес¤тникаї та ≥нш≥. ќкр≥м цього в св¤тковому р¤ду могли бути присутн≥ми ≥кони пристрасного циклу, де зображалис¤ стражданн¤ (або Ђпристраст≥ї) ’риста, пов'¤зан≥ з його розп'¤тт¤м ≥ смертю на хрест≥, а також що безпосередньо передували Ђпристраст¤мї под≥њ; сюди входили так≥ композиц≥њ, ¤к Ђќбмиванн¤ н≥гї, Ђ“аЇмна вечер¤ї, Ђ—уд ѕ≥латаї, ЂЅатожить ’ристаї, Ђ—тавленн¤ тернового в≥нц¤ї, Ђ’≥д на голгофуї, Ђ–озп'¤тт¤ї, Ђ«н¤тт¤ з хрестаї, Ђƒружини-мироносиц≥ у труниї. ≤нод≥ в св¤тковому р¤ду пом≥щали Ђ™вхарист≥юї, тобто причащанн¤ апостол≥в. ≤кони ≥з зображенн¤м Ђ™вхарист≥њї ставили в центр≥ р¤ду, але част≥ше цей сюжет писали на покров≥ царських брам.

 

« початку XV стол≥тт¤ в ≥коностас≥ над св¤тковим пор¤д стали пом≥щати так званий пророчий р¤д ≥кон. як правило, пророк≥в зображали на горизонтально ор≥Їнтованих, подовжених дошках по дв≥-три, а ≥нод≥ нав≥ть по чотири нап≥вф≥гури на одн≥й дошц≥. ѓх головний атрибут - свити (зазвичай розгорнен≥) з короткими текстами пророцтв про ’риста-–¤т≥вника або Ѕогоматер≥ (≥з —тарого «ав≥ту), ƒо XVI стол≥тт¤ центральними зображенн¤ми в цьому р¤ду були пророки ƒавид, —оломон ≥ ƒанило. …мов≥рно вже з XVI стол≥тт¤ в центр≥ пророчого р¤ду почали пом≥щати по¤сне зображенн¤ Ѕогоматер≥ «наменн¤; ≥нод≥ зам≥сть нього писали Ѕогоматер≥ на престол≥ (з немовл¤м ’ристом на њњ кол≥нах). ѕо сторонах зазвичай розташовувалис¤ наступн≥ пророки: ƒавид, —оломон, ƒанило, ≤сай¤, јарон, √едеон, ≤Їзеки≥ль, ≤она, ћойсей та ≥нш≥.

 

” XVI стол≥тт≥ над пророчим пор¤д з'¤вивс¤, а в XVII широко розповсюдивс¤ ще один р¤д - праотечеськ≥й - з ф≥гурами старозав≥тних праведних старик≥в. ” центр≥ цього р¤ду пом≥щали Ђ¬≥тчизнуї - ≥кону, що зображаЇ бога —аваофа з немовл¤м ≤сусом на його кол≥нах, ¤ке у свою чергу тримаЇ диск ≥з зображенн¤м голубл¤чи, - символу св¤того духу. –≥дше на центральн≥й ≥кон≥ цього р¤ду писали ЂЌовозаветную “р≥йцюї у вигл¤д≥ тих, що сид¤ть на хмарах ’риста, —аваофа ≥ шир¤ючого над ними голубл¤чи - св¤того духу.

 

” руках праотцев, ¤к ≥ у пророк≥в, часто писалис¤ свити з текстами ≥з —тарого «ав≥ту. ќсновн≥ персонаж≥ цього р¤ду јдам, —иф, ћельхиседек, ≤саак, ≤ов. ѓх розташовували зазвичай зл≥ва в≥д центру. « правого ж боку ставили ≥кони з ф≥гурами јврама, јвел¤, ≤акова, …осипа ≥ ≥нших.

 

« к≥нц¤ XVII стол≥тт¤ в наверши≥ ≥коностасу окр≥м великого Ђ–озп'¤тт¤ї ≥нод≥ пом≥щали ≥кони на теми Ђпристрастейї (¤кщо не було окремого пристрасного р¤ду). “ому дошкам таких ≥кон, що служили одночасно завершенн¤м ≥коностасу ¤к арх≥тектурноњ споруди, надавали р≥зн≥ декоративн≥ форми - круга, ел≥пса ≥ ≥нших. ќбрамл¤ли њх р≥зьбленими позолоченими картушами - рамами в ¤скраво вираженому барочному стил≥. ” XVI стол≥тт≥ ≥нод≥ п≥д дЇњсусним пор¤д влаштовували п¤дн≥чний р¤д. Ќазву цю в≥дображаЇ малий розм≥р њх дощок (п'¤дь - старовинна рос≥йська м≥ра в≥д 18 до 23 см). ‘ормувавс¤ цей р¤д, мабуть, стих≥йно з р≥зних по сюжету ≥кон, ¤к≥ приносили в церкву прихожани. ѕо стародавн≥х описах ≥коностас≥в XVII стол≥тт¤ в≥домо, що число п¤дн≥чних ≥кон деколи доходило до сорока ≥ б≥льш.

 

 ожен р¤д ≥кон п≥дтримувалис¤ т¤блом - дерев'¤ним брусом, в ¤кнайдавн≥ший пер≥од що просто вставл¤вс¤ в спец≥альн≥ поглибленн¤ в п≥вн≥чн≥й ≥ п≥вденн≥й ст≥нах. ‘ронтальну площину брус≥в розписували рослинним орнаментом. “¤бловий ≥коностас про≥снував аж до XVII стол≥тт¤, коли став завойовувати попул¤рн≥сть складн≥ший тип - р≥зьблений ≥коностас з системою не т≥льки горизонтальних, але ≥ вертикальних розчленовувань; у таких ≥коностасах ≥кони в≥дд≥л¤лис¤ одна в≥д одноњ позолоченим дерев'¤ним р≥зьбленн¤м (част≥ше - р≥зьбленими круглими колонками). ќсновний мотив р≥зьбленн¤ - лоза ≥ кет¤ги винограду (ранньохристи¤нськ≥ символи церкви ≥ Ївхарист≥њ). ¬ к≥нц≥ XVII-XVIII стол≥тт¤х п≥д впливом стилю бароко р≥зьблене убранн¤ ≥коностас≥в значно ускладнилос¤ за рахунок включенн¤ в нього арх≥тектурних форм - колон, п≥л¤стр≥в, арх≥трав≥в, карниз≥в. “ехн≥ка живопису темпери на –ус≥ пост≥йно удосконалювалас¤ ≥ зм≥нювалас¤ п≥д впливом мистецтва ≥нших крањн. ќсобливо значн≥ зм≥ни спостер≥гаютьс¤ в н≥й з другоњ половини XVII стол≥тт¤ п≥д впливом мистецтва «ах≥дноњ ™вропи. ” цей пер≥од розвиваЇтьс¤ так звана Ђфр¤жська¤ манераї живопиши, в ¤к≥й не т≥льки поЇднувалис¤ стильов≥ особливост≥ староруського ≥ зах≥дноЇвропейського мистецтва, але ≥ дв≥ техн≥ка - живопис темпери ≥ масл¤ноњ. ќстанн¤, ймов≥рно, була завезена до –ос≥њ ≥тал≥йськими майстрами, ¤ких було прийн¤то називати Ђфр¤з≥нам≥ї.

 

ѕро основн≥ принципи ≥ технолог≥ю староруського живопису темпери ми д≥знаЇмос¤ з письмових джерел, що д≥йшли до нас. Ќайб≥льш ранн≥м з джерел, що збереглис¤, м≥ст¤ть в≥домост≥ по техн≥ц≥ живопиши на –ус≥, Ї рукопис з б≥бл≥отеки “роњце-сергиевой лаври, що в≥дноситьс¤ до середини ’” стол≥тт¤. Ѕ≥льш≥сть же рукопис≥в, що д≥йшли до нашого часу, в≥днос¤тьс¤ до XVII, XV1I1 ≥ XIX стол≥тт¤м. ¬они, ¤к правило, частково в≥дтворюють в≥домост≥ з ран≥шого, але такого, що не збереглис¤ кер≥вництва по ≥конопису, деколи ≥з значними доповненн¤ми. ѕубл≥кувати њх почали з середини XIX стол≥тт¤, ≥нод≥ з коментар¤ми, що спираютьс¤ на практику художник≥в-≥конописц≥в XIX стол≥тт¤, ≥нод≥ документально (т≥льки тексти самих рукопис≥в).

 

†† ƒомашн¤ стор≥нка††††† ћи знаходимось††††† « ≥стор≥њ ≥ко톆††† ≤конна††††††  ≥отна†††††† –еставрац≥¤†††††† ≤конна лавка